Новини

Шрі Говардхана пуджа

22 жовтня

Шрі Говардхана-пуджа

У перші дні індійського місяця Картика (жовтень-листопад), коли в усіх містах, селищах і селах Індії жителі запалюють тисячі й мільйони свічок та лампад, щоб відзначити свято Діпавалі, настає час Говардхан-пуджі — свята поклоніння священному пагорбу Говардхан.

Намасте Гіріраджайа
Шрі Говардхана Наміне
Ашеша клеша нашайа
Парамананда дайіне

Я поклоняюся цареві всіх пагорбів, пагорбу Говардхан (джерелу насолоди для почуттів, землі та корів). Він є слугою Крішни і Сам Крішна. Він припиняє нескінченні страждання і дарує найвище блаженство.

Хантаям адрір абала харі-даса-варйо
Яд рама-крішна-чарана спараша прамодах
Маннам таноті сага-го-ганайос тайор ят
Панія-суяваса-кандара-кандамулам

«З усіх відданих, пагорб Говардхан — найкращий! О подруги, цей пагорб дає Крішні, Баларамі та їхнім коровам, телям і хлопчикам-пастушкам усе необхідне — воду для пиття, дуже м’яку траву, печери, фрукти, овочі та квіти. Так він висловлює свою повагу Господу. Коли його торкаються лотосні стопи Крішни та Баларами, пагорб Говардхан починає щасливо сяяти». (Шрімад-Бхагаватам 10.21.18).

Ці два вірші відомі як пранава-мантра пагорбу Говардхан, їх можна читати, поклоняючись Говардхану.

Гори та пагорби шанували в усі часи і, мабуть, у всіх релігіях. Давні індоіранці оспівували гору Сумеру, навколо якої, за їхніми уявленнями, обертався всесвіт. Греки обожнювали Олімп, а японці — Фудзіяму. Євреї шанують гору Синай, на якій Мойсей отримав кам’яні скрижалі з десятьма заповідями, а християни — гору Фавор, де відбулося Преображення Христа. В Індії й досі багато йогів та відлюдників вирушають у Гімалаї, де проводять довгі роки в суворій аскезі та медитації. Гора — це ніби сходинка до неба, тому багато пророків і святих, прагнучи відійти від земних пристрастей, піднімаються на гору, щоб стати ближчими до Бога.

Але поклоніння пагорбу Говардхан, у якому беруть участь мільйони жителів Індії (а останнім часом — і країн Заходу), разюче відрізняється від усього цього. Непосвяченому важко зрозуміти, чому непримітний кам’янистий пагорб (його висота рідко перевищує десять метрів на всьому протязі) на рівнинах штату Уттар-Прадеш удостоївся такої честі — всенародного і навіть всесвітнього поклоніння. Але віруючі знають: пагорб Говардхан — це і символ, і живий свідок того, наскільки Бог добрий і милостивий до Своїх слуг.

Стародавні історії про пагорб Говардхан

Історії про пагорб Говардхан описані в Гарга-самхіті, вони передували лілі Крішни в двапара-югу.

Одного разу Нанда Махараджа запитав у свого брата Сананди: «Звідки взявся Говардхан на Голоці Вріндавані?» Сананда відповів: «Нарада Муні вже розповідав про це Бахулашві. Крішна проявив Вріндаван і все Своє оточення з різних частин Свого тіла. Говардхан виник із Його грудей. Якось, коли Крішна був із гопі на лузі, де відбувається танець раса, Радхіка кинула на Нього погляд з-під вій і сказала: «О Володарю всіх світів, якщо Ти задоволений Моєю любов’ю в танці раса, виконай одне Моє прохання». Крішна відповів: «Моя дорога подруго, проси, чого душа бажає». Радха попросила: «У чудовому лісі Вріндавана, в усамітненому місці на березі Ямуни, будь ласка, створи нове місце для блаженного танцю раса». Крішна кивнув і занурився в медитацію. Своїми лотосоподібними очима Він зазирнув у Своє серце. Тоді Радха та всі гопі, що її оточували, побачили, як любов Крішни до Радхіки вирвалася з Його грудей у вигляді потоку вогню й води, подібно до того, як молодий пагін пробиває землю і виходить назовні. Упавши на луг, ця уособлена любов перетворилася на величезну гору з безліччю печер, швидких струмків, дерев кадамба, ашока, бакула, квітучих ліан, птахів і звірів. У мить ока гора стала 800 тисяч миль завширшки, 8 мільярдів миль завдовжки і 4 мільярди миль заввишки. Вона нагадувала ще одного Ананта-Шешу, її гірські піки здіймалися на 180 мільйонів миль. Ця гора також скидалася на величезний замок із золотими куполами. Одні називали її Говардханою, інші — Шаташрінгою, тобто «Сотнею вершин». Гора здійнялася так високо, як тільки могла. Вона стрімко зростала в розмірах, і всі, хто бачив цю неймовірну картину, заметушилися і закричали. Господь Крішна, не гаючи ні секунди, ляснув її зверху долонею і сказав: «Що це ти розійшлася, заповнила все Моє царство! А ну геть припини!» Так Крішна зупинив її невтримне зростання. Здивувавши Радху, Він сяяв від щастя, і вона тепер була дуже задоволена. Божественні кохані багато разів насолоджувалися іграми в печерах цієї гори. Так Господь Крішна проявив пагорб Говардхан, темний, як і Він Сам, і такий, що вміщує всі святі місця.

Нанда запитав: «А як Говардхан потрапив до Гокули Вріндавана?» Сананда відповів: «Раніше Махараджа Панду поставив це саме питання дідусеві Бхішмі, і той розповів таку історію. Якось на Голоці Вріндавані Крішна попросив Радху зійти на Землю. Вона сказала, що якщо там не буде Враджи з улюбленим пагорбом Говардханом і річкою Ямуною, то їй не бачити щастя. Крішна запевнив Її, що вже наказав їм зійти на Землю».

На заході Бхарата-варші, в області, відомій як Салмалі-двіпа, дружина Нанди Дроначали, одного з гірських хребтів у Гімалаях, народила пагорб Говардхан. Того дня напівбоги сипали дощем із квітів, а всі уособлені гори на чолі з Гімалаями та Сумеру прийшли віддати йому шану. Вони обійшли його навколо, вклонилися, вознесли молитви і визнали Говардхана своїм царем, сказавши: «Ти зійшов із початкової Голоки Вріндавана і ти — коштовність Враджи». Після цього вони відійшли.

У Сатья-югу великий мудрець Пуластья Муні мандрував святими місцями і одного разу побачив на своєму шляху прекрасний пагорб Говардхан, на якому росло безліч пишних квітів, ліан, дерев, текли річки, були печери, птахи та звірі. Мудрець одразу ж зачарувався його красою і відчув, що такий пагорб здатен дарувати звільнення. Він вирушив до Дроначали і сказав, що в його обителі Варанасі, яка також є обителлю Господа Шиви, тече Ганга, але такого дивовижного пагорба не знайти. М’якими словами він намагався випросити у Дроначали Говардхана, щоб здійснювати аскези на його вершині. Батько засмутився, передчуваючи неминучу розлуку з сином, але Говардхан поспішно погодився, щоб уберегти батька від гніву та прокляття мудреця. Муні вирішив летіти додому за допомогою містичної сили, тримаючи пагорб на долоні. Говардхан погодився за умови, що якщо мудрець покладе його десь по дорозі на землю, то більше не зможе підняти. Одного вечора Пуластья пролітав над Вріндаваном. Говардхан подумав, що тут він зможе дочекатися явлення свого дорогого Господа Крішни. Своєю містичною силою він вплинув на мудреця, і той відчув сильну потребу помочитися. Він поклав пагорб на землю, задовольнив потребу, а повернувшись, не зміг зрушити його ні на йоту. Тоді він розгнівався і прокляв Говардхана, щоб той щодня занурювався в землю на розмір гірчичного зерна. У той час, у Сатья-югу, Говардхан мав 64 милі завдовжки, 40 миль завширшки і 16 миль заввишки. Нині його висота становить приблизно 25 метрів, а через 10 тисяч років Калі-юги він і зовсім зникне.

У Двапара-югу Господь особисто показав, що пагорб Говардхан слід сприймати і поклонятися йому, як Йому Самому. Говардхану поклоняються як Радхі разом із Крішною, а також як їхньому великому відданому. Таке унікальне становище цієї особистості. У цій якості йому поклоняються Сам Господь Крішна та Його віддані.

Як же мудрець Пуластья міг проклясти таку могутню особистість? Річ у тім, що Говардхан усе ще палко прагнув розширюватися від блаженства, і тому Господь Крішна влаштував так, щоб він зменшувався для проведення Своїх ігор на ньому. Якби він був величезним, як би Радха з Крішною ходили по ньому? Було б дуже дивно бачити, як Вони штурмують льодовики. Крім того, внутрішньою причиною зникнення пагорба є пекуче почуття розлуки з Крішною після Його відходу. У Говардхана потрібно вчитися пам’ятанню про Крішну та відчуттю глибокої розлуки з Ним. Поки Ямуна і Говардхан залишаються видимими, Калі не зможе розгорнутися на повну силу. Говардхан став терпляче чекати Господа.

У Трета-югу Господь Рамачандра будував міст на Ланку. Йому допомагали напівбоги, які з’явилися на Землі в образах мавп, ведмедів та інших тварин і птахів. Мавпи й ведмеді виривали гірські піки, витягали величезні валуни, писали на них ім’я «Шрі Рам» і кидали в океан, складаючи міст, наче мозаїку. Завдяки божественній силі святого імені, написаного на каменях, вони не тонули, і по них можна було сміливо ходити. Білки також, у міру своїх сил, допомагали будівництву. Вони переносили гальку. Велетенські тварини насміхалися з них і хотіли прогнати, щоб не плуталися під ногами, але Господь Рама насварив гордеців і милостиво погладив білок по спині, залишивши пальцями три світлі смуги. Ці смуги були на згадку про те, що навіть за невелике служіння Богу, відповідно до настанов священних писань, духовного вчителя та святих мудреців, Господь обдаровує Своєю безпричинною милістю. Хануман полетів на пошуки нових каменів, оскільки поблизу не залишилося нічого підходящого. Побачивши Говардхана, він спробував підняти його, але нічого не вийшло. Тоді він зрозумів, що перед ним великий відданий Господа. Хануман поштиво обійшов навколо нього, прославив молитвами і попросив послужити Господу Рамі, щоб убити демона Равану. Говардхан знову погодився летіти на долоні, але щойно Хануман відірвав його від землі, пролунав гучний звук мушлі, який сповіщав, що міст збудовано і починається штурм Ланки. У поспіху Хануман випустив пагорб на землю, і той розтріснувся. Говардхан встиг попросити його замовити за нього слово перед Рамачандрою, оскільки був дуже розчарований втратою можливості служити своєму Господу. Через деякий час Хануман повернувся з відповіддю: «Господь дуже задоволений тобою, але наберися терпіння і, пам’ятаючи про Нього, дочекайся Його явлення у Враджі». Почувши це, Говардхан дещо заспокоївся…

Ліли Господа Крішни

Про цю історію згадується ще в Риг-веді. В одному з гімнів, присвячених «царю небес» Індрі, йдеться про те, як Крішна, оточений десятьма тисячами соратників, сховався на берегах річки Амсуматі (Ямуни), щоб протистояти гніву Індри. Детальніше про це розповідається в «Шрімад-Бхагаватам».

Свої дитячі та юнацькі роки на Землі Господь Крішна провів у Враджі — невеликій області, що розкинулася на північний захід від стародавнього міста Матхури. Він жив у Вріндавані, у сім’ї пастуха Нанди Махараджи як його син і допомагав батькові пасти корів і телят. У ті часи у пастухів був такий звичай. Раз на рік, восени, вони проводили грандіозне жертвоприношення, присвячене Індрі — адже, за повір’ями, саме Індра відповідає за дощі, а отже, від нього залежить добробут пастухів і землеробів. Без дощу не буде ні зерна, ні овочів, ні трави на пасовищах. Церемонії поклоніння «царю небес» вирізнялися пишністю і величчю. На них запрошували найкращих жерців, атрибути для церемоній виготовляли з чистого золота, а на вогонь приносили сотні кілограмів гхі — рідкого топленого масла — і тонни зерна.

Одного разу, під час підготовки до чергового жертвоприношення для Індри, маленький Крішна попросив батька пояснити, у чому сенс цієї церемонії. Отримавши докладні роз’яснення, Крішна заперечив, що поклонятися Індрі немає сенсу, адже дощі посилає не він, а Верховний Господь. І навіть пагорб Говардхан (на якому пастухи з тих місць пасли своїх корів) для процвітання їхньої громади означає набагато більше, ніж якийсь там Індра. Крішна переконав свого батька знехтувати стародавньою традицією і замість жертвоприношення «царю небес» провести поклоніння пагорбу Говардхан. Крішна сказав: «Індра ллє воду в океан чи на землю незалежно від того, поклоняємося ми йому чи ні. Усіма благами ми завдячуємо лише цьому лісу та пагорбу Говардхан. Тож я прошу тебе, дорогий батьку, влаштувати жертвоприношення на честь вріндаванських брахманів і пагорба Говардхан і не мати справи з Індрою». Нанда Махараджа, який ніжно любив свого маленького сина, послухався Його поради і влаштував розкішну церемонію Говардхана-пуджі: «За вказівкою Господа Крішни, Махараджа Нанда і пастухи покликали вчених брахманів і почали поклоніння пагорбу Говардхан, виконуючи ведичні гімни і пропонуючи прасад (освячену їжу). Жителі Вріндавана прикрасили своїх корів і нагодували їх свіжою травою. Пустивши корів попереду, вони почали обходити пагорб Говардхан. Ошатно вдягнені гопі (дружини і доньки пастухів) сіли в повозки, запряжені волами, і почали прославляти діяння Крішни. Брахмани, які зібралися там, щоб бути жерцями під час Говардхана-пуджі, благословили пастухів і їхніх дружин, гопі».

Але Індра, побачивши таке нехтування з боку пастухів і відчувши себе ображеним, поклявся помститися їм і наслав на Вріндаван зливові дощі. Кажуть, що ці дощі були подібні до тих, що ллють під час всесвітнього потопу, і загрожували зруйнувати та затопити все навколо. Пастухи, відчуваючи наближення біди, попросили Крішну захистити їх від грізної стихії. Господь, завжди милостивий до Своїх слуг і відданих, прислухався до їхніх молитов і дав їм укриття, піднявши над собою пагорб Говардхан: «Прийнявши таке рішення, Господь Крішна тієї ж миті однією рукою підняв пагорб Говардхан, наче дитина піднімає з землі гриб. Після цього Господь Крішна звернувся до Своїх відданих: — Дорога матусю! Дорогий тату! Дорогі жителі Вріндавана! Ховайтеся під парасолькою, якою став піднятий Мною пагорб Говардхан, і не бійтеся, що він впаде з Моєї руки. Сховайтеся разом із домашніми тваринами під цією величезною парасолькою і забудьте про своє горе! Отримавши запевнення Крішни, жителі Вріндавана, зібравши все своє майно і тварин, сховалися під пагорбом і нарешті опинилися в безпеці. Жителі Вріндавана та тварини залишалися там цілий тиждень, не відчуваючи голоду, спраги чи інших незручностей. Вони з подивом дивилися, як Крішна тримає гору мізинцем Своєї лівої руки». Побачивши таку могутність Крішни, Індра зрозумів свою помилку і розкаявся. Дощі припинилися, і жителі Враджи знову змогли повернутися до своїх повсякденних справ.

А пагорбу Говардхан відтоді почали проводити щорічне поклоніння. Звичайно, його шанують не лише за те, що він урятував пастухів від гніву Індри, але й за те, що він був дорогий Крішні, який провів на його схилах чимало щасливих годин: «Пагорб Говардхан — найкращий із усіх відданих! О подруги, цей пагорб обдаровує Крішну і Балараму (Його старшого брата), а також їхніх телят, корів і друзів-пастушків, усім необхідним: питною водою, печерами, дуже м’якою травою, фруктами, квітами та овочами. Так цей пагорб висловлює повагу Господу. І коли лотосні стопи Крішни та Баларами торкаються Говардхана, він виглядає дуже радісним». Багато місць на цьому пагорбі та в його околицях пов’язані з тими чи іншими діяннями Крішни. У багатьох із них збудовані храми або вириті священні ставки — кунди. За п’ять тисяч років, що минули відтоді, багато великих святих побували на цьому пагорбі, ще більше освятивши його своєю присутністю.

Говардхан сьогодні

У наші дні непосвяченій людині важко відчути святість Говардхана. Кажуть, що людина з нечистим серцем не зможе побачити святе місце в усій його красі, адже вона дивитиметься на нього крізь призму своїх низьких бажань. Тому прості туристи рідко відвідують Говардхан, віддаючи перевагу розташованій неподалік Агрі або, в крайньому разі, Матхурі. Але для тих, хто відданий Господу Крішні, — зовсім інша справа: Говардхан сьогодні — невисокий кам’янистий пагорб, що простягається на кілька кілометрів, порослий чагарниками та деревами. На його вершині стоїть кілька старовинних напівзруйнованих храмів (паломники не піднімаються на пагорб, адже вважають образливим торкатися до нього ногами). Пагорб перетинає велике озеро Манасі-ганга, а навколо нього розташовані кілька сіл. Неподалік від Манасі-ганги знаходиться надзвичайно красивий ставок Кусум-саровар, відомий чудовим архітектурним ансамблем, що розкинувся на його берегах. Говардхан огинає пішохідна дорога, якою паломники обходять це святе місце, висловлюючи пагорбу свою повагу. Обхід пагорба займає кілька годин, і багато віруючих роблять це щодня (деякі — по кілька разів). Викликає мимовільне захоплення та повагу обіт Дандават-парикрами, коли паломник проходить цей шлях, «вимірюючи» його власним тілом. Він простягається в пилюці, пропонуючи поклони святині, читає молитви, позначає каменем місце, до якого дотяглися його руки, потім встає, переходить до позначеного місця і пропонує наступний поклон. Такий обхід пагорба може тривати кілька тижнів. Дорогою йдуть паломники і просто перехожі, десь неподалік ревуть вантажівки і сигналять рикші, бігають мавпи і собаки, але людина з чистим серцем не бачить бруду цього світу, а насолоджується спогляданням духовної реальності. І таке важке випробування, як дандават-парикрама, зовсім не здається їй важким, а навпаки — приносить невимовне блаженство.

Говардхана-Пуджа

Традиція поклоніння пагорбу Говардхан, започаткована Крішною, збереглася і існує донині. І зараз, у день Говардхана-пуджі, десятки і сотні тисяч паломників прямують до підніжжя священного пагорба, щоб висловити йому свою повагу. Цього дня дорога, що огинає пагорб (зазвичай досить безлюдна), нагадує річку — натовпи людей з Уттар-Прадеша, Пенджабу, Гуджарату та багатьох інших штатів і країн поспішають обійти святиню. У храмах Вріндавана, Матхури і Говардхана цього дня проводять церемонію аннакута. У кожному з них готують величезну кількість страв (це буквально гори їжі!), пропонують їх Божествам, а потім безкоштовно роздають паломникам. Кількість страв сягає трьох тисяч (!), і деякі храми змагаються між собою, хто приготує і роздасть більше. Також цього дня в багатьох храмах і домах будують «копію» пагорба Говардхан. Як будівельний матеріал часто використовують їстівні речі — зазвичай рис і солодощі. Так, у Натхадварі (місті в штаті Раджастхан, неподалік від Вріндавана) вага цієї рисової гори становить 2,5 тонни. Рис часто покривають тканиною, а поверх неї викладають різноманітні ласощі. У тому ж Натхадварі обов’язковим елементом свята є «розграбування» пагорба: коли основні церемонії завершено, місцеві жителі, озброївшись великими заплічними сумками, набивають їх рисом із пагорба і непомітно передають своїм дружинам, які стоять «на варті» біля воріт. Так, в атмосфері загального веселощів, свято триває до глибокої ночі.

Не забувають цього дня і про корів, яких так любив Крішна. Го Пуджа, або Го-кріда — цього дня, відповідно до Харі-Бхакті-Віласи, потрібно прикрашати корів і биків, давати їм побігати і орати поле биками. Цього дня священним тваринам також проводять церемонію поклоніння: на них надягають гірлянди та прикраси і вдосталь годують свіжою травою та солодощами.

І, звісно, цей день — гарна нагода згадати про Бога і про те, як Він любить тих, хто всім серцем прив’язаний до Нього.