Нрісімха Чатурдаші: Явлення Господа Нрісімхадева
11.05.2025 - Нрісімха Чатурдаші: Явлення Господа Нрісімхадева
(піст до сутінок)
-------------------------------------------------------------------------------
АСКЕЗА ХІРАН’ЯКАШІПУ
Найвеличніший із демонів Хіран’якашіпу взяв свій тризуб і звернувся до своєї армії демонів так:
- О найкращі зі злодіїв світу! Слухайте мене уважно й негайно виконайте те, що я скажу. Мої нікчемні вороги, напівбоги, спільно вбили мого дорогого брата Хіран’яakshу (він був таким слухняним!). Хоча вважається, що Вішну однаково ставиться до всіх — тобто до напівбогів і демонів — насправді Він став на бік добродіїв і допоміг їм убити Хіран’яakshу. Він прийняв вигляд кабана, просто щоб доставити радість Своїм відданим, немов невгамовна дитина, яка бавиться іграшками. Тому я намірений своїм тризубом відокремити голову Вішну від Його тіла, і тим утішити мого брата Хіран’яakshу, який так любив кров.
- Коли підрубають корінь дерева, — продовжував Хіран’якашіпу, — дерево всихає, падає, і його гілки та пагони гинуть самі собою. Подібним чином, коли я знищу Вішну, напівбоги, які живуть тільки заради Нього, втратять джерело свого життя й загинуть. Поки я займатимуся знищенням Вішну, ви вирушайте мародерствувати туди, де брахмани проводять жертвоприношення і святі здійснюють свої аскези. Розграбуйте й зруйнуйте всі місця, де віддані вивчають Веди й дотримуються заповідних обітниць і де побожні люди творять справи милосердя. Убийте їх усіх! Ідіть туди, де корови перебувають під захистом. Спаліть ці місця й зрубайте всі дерева, які тільки побачите.
Демонам завжди подобається займатися руйнівною діяльністю. Тому прислужники Хіран’якашіпу з радістю прийняли його наказ у серці й, перш ніж піти, виразили йому свою глибоку пошану. Відповідно до його вказівок вони взялися творити огидні справи, щоб принести горе всім живим істотам. Вони підпалювали міста, села, пасовища, сади, поля й ліси. Вони спалювали обителі відлюдників, спустошували копальні, де добувалися дорогоцінні метали, руйнували домівки й подвір’я та грабували урядові будівлі. Деякі зі злодіїв взяли кирки й лопати й узялися руйнувати мости, стіни й ворота. Інші, озброївшись сокирами, рубали манго, джекфрути та інші плодові дерева. Прислужники Хіран’якашіпу сіяли скрізь хаос і руйнування й поступово змусили людей Землі відмовитися від діяльності в рамках ведичної культури.
Тщеславна вдача Хіран’якашіпу була всім відома: цар демонів хотів стати безсмертним, звільнитися від старості й смерті. Він хотів безперервно, нескінченно й безупинно насолоджуватися. Навіть саме ім’я Хіран’якашіпу вказує на схильність до золота й зручних лож, тобто на бажання насолоджуватися багатством і спілкуванням із протилежною статтю. Він хотів оволодіти всіма містичними силами йоги, скинути напівбогів і стати правителем усієї всесвіту. Для цієї-то мети він узявся здійснювати аскези в долині пагорба Мандара. Він стояв на носочках, звівши руки й витягнувшись. Таке положення надзвичайно незручне, але він терпів, щоб досягти свого. Рік за роком він продовжував стояти в тому ж положенні, не промовляючи ні слова й не приймаючи ні крихти їжі. Кажуть, він здійснював ці аскези тридцять шість тисяч років. Після цього надзвичайного умертвіння плоті, виснажений Хіран’якашіпу, здавалося, наблизився до своєї мети. Аскезою він здобув незрівнянну містичну силу. З його голови виривався вогонь, що сяяв, немов сонячні промені під час руйнування всесвіту, а язики полум’я та дим закривали небо. Його аскетичний подвиг схвилював річки й океани. Поверхня земної кулі, з усіма її горами й островами, затремтіла, а зірки й планети зійшли зі своїх орбіт. Усе навколо палахкотіло, Хіран’якашіпу досяг у йозі небувалого успіху.
Обпалені й змучені суворим аскетичним подвигом Хіран’якашіпу, напівбоги поспішили до Брахми.
- Творче всесвіту! Вислухай нашу молитву! — сказали вони. — Здійснивши найсуворіші аскези, Хіран’якашіпу так порушив космічний порядок, що ми були змушені покинути свої домівки! О, найбільший із напівбогів, поклади край цьому хаосу, якщо вважаєш це правильним, і врятуй своїх покірних слуг, перш ніж вони будуть знищені!
- Хіран’якашіпу заявив про свої наміри, — продовжували напівбоги. — Він сказав: "Найважливіша особа в цьому всесвіті, Брахма, зайняв це становище, здійснюючи суворі аскези. Тепер його шанують як найбільшого з живих істот. Тому, щоб зайняти становище Брахми, я здійснюватиму свої аскези стільки, скільки потрібно, народження за народженням, адже я, душа, вічний, і час також вічний. Здобувши нову силу, я перетворю релігію на безбожність і назавжди покінчу з усією святістю".
Очевидно, що Хіран’якашіпу був незвичайною особистістю. Звертаючись до Господа Брахми, напівбоги продовжували:
- Ти володар трьох світів. Будь ласка, зроби щось корисне з твоєї точки зору.
Спричинений таким чином до дії, Брахма вирішив зустрітися з Хіран’якашіпу, для чого взяв із собою інших мудреців. Сівши у свій повітряний корабель у вигляді лебедя, Брахма почав шукати місце, де демон здійснював свої аскези. Спочатку він не міг його знайти, тому що тіло Хіран’якашіпу було повністю занурене в мурашник, порослий травою і майже непомітний під бамбуковими стовбурами, що впали на нього. З плином часу мурахи поступово з’їли шкіру, жир і кров Хіран’якашіпу, тож від його тіла залишився лише кістяк. Нарешті Брахма помітив мурашник, від якого йшов сильний жар і який був схожий на сонце в серпанку хмар, і зрозумів, що рішучість Хіран’якашіпу була настільки великою, що він якимось чином підтримував циркуляцію життєвого повітря в кістках.
Обережно наблизившись до демона, Брахма з усмішкою звернувся до нього:
- Прокинься, о сину Каш’япи! Твоя стійкість викликала у мене захоплення. Незважаючи на те, що твоє тіло їдять і кусають черви й мурахи, незважаючи на те, що від нього залишилися одні кістки, ти й у них продовжуєш підтримувати життя. Це неймовірно! Ніхто ніколи не брався за такі аскези, і ніхто ніколи не наважиться на таке. Хто у всіх трьох світах може витримати сто років, не приймаючи ні краплі води? Ти здійснив те, чого навіть великі мудреці не в силах зробити. Оскільки ти досяг досконалості в аскезі, ти можеш попросити у мене що завгодно, і я виконаю твоє бажання, оскільки я належу до небесного світу напівбогів, які не вмирають, подібно до людських істот.
Тут могутній Брахма дістав свій глечик і оббризкав кістяк Хіран’якашіпу духовною водою. Щойно краплі води торкнулися кісток, до тіла Хіран’якашіпу повернулася колишня сила, і він вийшов із мурашника. Коли втілене зло і Брахма поглянули один на одного, вони обидва зрозуміли, що світ змінився назавжди.
ПОМСТА ХІРАН’ЯКАШИПУ
Побачивши Господа Брахму в небі прямо перед собою, Хіран’якашіпу негайно впав на землю перед великим напівбогом. Потім, припавши до його стоп, зі сльозами на очах, тремтячи всім тілом, Хіран’якашіпу переривчастим голосом почав, склавши долоні, возносити смиренні молитви.
- Я висловлюю свою пошану тобі, о перше живе створіння. Ти пан усіх живих істот, рухомих і нерухомих, управитель усіх матеріальних елементів. Тому ти можеш виконати бажання всіх живих істот. Прошу тебе, милостиво даруй мені благословення вічного життя.
- Дорогий Хіран’якашіпу, — відповів Господь Брахма, — я не можу дарувати тобі те, чим сам не володію: я також змушений буду померти. У цьому тілі неможливо перебувати вічно. Тіло доводиться змінювати, доки не буде досягнуто досконалості.
- Тоді, — перебив його Хіран’якашіпу, — нехай я не буду убитий ні вдень, ні вночі; ні всередині стін, ні поза стінами; ні на землі, ні в повітрі; ні людиною, ні твариною і взагалі ні живим, ні неживим. Даруй мені єдиновладну владу над усіма планетами й зірками, а також славу, що відповідає цьому становищу. Крім того, дай мені всі містичні сили, які належать мені після здійснення настільки тривалої аскези.
Господь Брахма був задоволений тривалою аскезою Хіран’якашіпу, але вимоги демона також дуже стривожили його. Проте обіцянка була дана, і Брахма дотримав свого слова.
- Хіран’якашіпу, — сказав Господь Брахма, — блага, яких ти вимагаєш, недоступні більшості людей, але твоє бажання буде виконано.
З цими словами Брахма відійшов.
У вухах Хіран’якашіпу ще лунав голос Брахми, коли він згадав смерть свого брата й відчув, як жахлива ненависть до Господа Вішну переповнює його.
Коли Хіран’якашіпу вирушив у долину пагорба Мандара здійснювати свої жахливі подвиги, напівбоги на чолі з Індрою, своїм головнокомандувачем, скористалися його відсутністю й розпочали широкомасштабну атаку на демонів. Це була війна, що перевершувала всі, які доводилося їм вести до того, і вони дуже скоро досягли успіху, змусивши демонів тікати. Забувши про своїх дружин, дітей, домівки й майно, демони втекли, рятуючи життя, у всі напрямки. Переможці пограбували палац Хіран’якашіпу й розгромили все всередині. Після цього Індра особисто заарештував царицю, дружину Хіран’якашіпу. Коли її, плачущу від страху, немов жертву в кігтях грифа, відводили геть, на неї звернув увагу великий мудрець, Нарада Муні.
- Ця жінка невинна, — сказав він. — Ви не повинні так безжально її тягнути. Вона чиста. Негайно звільніть її.
- Ця жінка, — заперечив Індра, — дружина Хіран’якашіпу, носить його дитину. Вона перебуватиме в нас у заточенні, доки її дитина не народиться й не буде вбита. Тоді ми її звільнимо.
- Ця ще не народжена дитина бездоганна, — заявив Нарада Муні. — Насправді це великий відданий, могутній слуга Верховної Божественної Особистості. Вам не вдасться його вбити, та й намагатися не варто, бо він безгрішний.
Індра добре знав репутацію Наради Муні як святого й пророка, тому він негайно звільнив царицю. Виявляючи пошану до дитини, напівбоги обійшли навколо дружини Хіран’якашіпу й відійшли до своїх небесних чертогів.
Нарада звернувся до наляканої жінки й запевнив її, що дасть їй своє покровительство, кажучи:
- Ти можеш залишатися в моєму ашрамі до повернення чоловіка.
Там вона й перебувала, не відчуваючи страху, поки її чоловік, цар демонів, здійснював свої суворі аскези.
Цариця прагнула убезпечити свого сина, тому служила мудрому Нараді з великою відданістю. У відповідь Нарада навчав її таємницям позамежного знання, і ці таємниці були настільки могутніми, що звуки його слів увійшли в серце дитини, що перебувала в її лоні. Слухаючи промови Наради, дитина залишалася в утробі матері багато років, і з кожним роком її відданість Господу Вішну зростала, немов дерево, яке, якщо за ним добре доглядати, приносить квіти й плоди.
Хіран’якашіпу завоював усі планети цього всесвіту, включаючи планети людських істот, змій, святих і привидів. Із завоюванням кожної нової планети його міць і вплив зростали. Зрештою він розбив навіть Індру, головнокомандувача напівбогів, і оселився в розкішному палаці Індри, оточеному знаменитим садом Нандана. Цей палац, збудований самим Вішвакармою, архітектором напівбогів, міг прийняти саму богиню удачі. Сходи палацу були зроблені з коралів, а підлоги внутрішніх приміщень викладені дорогоцінними каменями. Стіни були зі різьбленого скла, а колони — з каменю вайдур’я. Обрамлені перлами балдахіни звисали тут і там над кушетками, які були оббиті рубинами. Коли жінки, що жили в палаці, усміхалися, їхні усмішки сяяли, освітлюючи прекрасні обличчя. Коли ж вони ходили, їхні ножні дзвіночки мелодійно дзвеніли. Хоча жінкам дозволялося вільно ходити, де їм заманеться, чоловіки були змушені кланятися Хіран’якашіпу, який часто суворо лаяв їх без жодної причини.
Хіран’якашіпу завжди напивався різко пахучих напоїв, від яких його мідно-червоні очі починали крутитися. Незважаючи на це, у страху перед його незмірною силою всі, окрім трьох головних богів — Господа Брахми, Господа Шіви й Господа Вішну, — особисто служили йому. Він був огидним, але напівбоги підносили йому дарунки власними руками. Залізною рукою правив Хіран’якашіпу з трону Індри, домагаючись неймовірно високих доходів і не ділячись ними ні з ким. Протягом певного часу здавалося, що диктатура демона посилила світову економіку, бо Земля виробляла зерно, навіть коли її не орали. Вселенські океани — океани солоної води, океан тростинного соку, вина, очищеного масла, молока, йогурту й прісної води — зі своїми данинами, річками, приносили Хіран’якашіпу безліч дорогоцінних каменів і самоцвітів. Долини між горами перетворилися на чарівні квітучі луки, на яких росли дерева, що в достатку давали квіти й плоди в будь-яку пору року.
Хіран’якашіпу здійснив найвищу мрію кожного матеріаліста: тотальний контроль над усім і райські насолоди, що не піддаються опису. Сам він, однак, не був задоволений, бо власні неконтрольовані почуття залишалися його найлютішими ворогами й змушували його ретельно служити собі. Тим не менш, Хіран’якашіпу дуже пишався своїм неправедно здобутим багатством і висміював Писання, виправдовуючи таким чином власну бездіяльність.
Дні й ночі напролет громадяни різних планетарних спільнот у великому відчаї й страху молилися Верховній Божественній Особистості, Вішну. Нарешті вони почули звук, що долинав звідкись, куди не проникав людський погляд. Цей звук, вагомий і абсолютний, загримів, немов грім із хмари, надихаючи всіх і забираючи геть печалі.
- Не бійтеся, — сказав Господь Вішну. — Я бажаю вам усього найкращого. Станьте Моїми відданими, слухаючи й говорячи про Мене та возносячи Мені молитви, бо таке віддане служіння сприятливе для всіх. Мені відомо все, що робить Хіран’якашіпу, і дуже скоро Я покладу край його діяльності. Будь ласка, наберіться терпіння й зачекайте. Він і йому подібні заздрять Богу та Його відданим. Вони не шанують духовне вчення Вед і переслідують корів, брахманів і вайшнавів. Гибель таких людей і їхньої безбожної цивілізації неминуча. У найближчому майбутньому цей Хіран’якашіпу спробує вбити власного сина, великого відданого Прахладу, миролюбивого й дружелюбного. У цей час Я й знищу Хіран’якашіпу, попри благословення Брахми.
Підбадьорені такою промовою, добрі громадяни розійшлися по домівках, твердо вірячи в те, що демон Хіран’якашіпу приречений.
ПРАХЛАДА МАХАРАДЖ
Прахлада Махарадж, один із чотирьох дітей Хіран’якашіпу, народився, коли кар’єра його батька була на піку, проте він не успадкував жодної з огидних рис свого батька. До того часу, як йому виповнилося п’ять років, він уже досяг значної духовної мудрості й повністю приборкав розум і почуття. Він був непохитним відданим Господа Вішну і, подібно до Вішну, був добрим до всіх живих істот. Він смиренно служив шанованим людям, допомагав бідним, виявляв братні почуття до рівних і шанував учителів як Самого Господа Вішну. Крім того, він був абсолютно вільний від будь-якої небезпечної гордості, яка могла б виникнути через усвідомлення власного багатства, аристократичного походження чи краси.
Небезпека ніколи не загрожувала йому, мирські задоволення ніколи його не приваблювали. З самого раннього дитинства Прахлада не виявляв жодного інтересу до дитячих ігор, оскільки його розум постійно був занурений у думки про Господа Вішну. Він жив у постійній медитації. Іноді він сміявся, іноді плакав, а іноді голосно співав. У хвилини екстазу він бачив перед собою Всевишнього. Тоді Прахлада забував будь-яку скромність і пускався в танець. Коли він відчував дотик Господа Вішну до своєї щоки, він залишався мовчазним, але волосся його ставало дибки, а по обличчю текли сльози. Навіть зовсім пригнічена, розтоптана людина піднімалася, просто побачивши Прахладу Махараджа.
Демони на чолі з Хіран’якашіпу обрали своїм наставником і жерцем Шукрачар’ю. Двоє синів Шукрачар’ї, Шанда і Амарка, викладали в школі неподалік від палацу Хіран’якашіпу. Прахладу віддали до цієї школи, і там, на уроках, що являли собою спрощене викладення політики й економіки, він дізнався, що політичні філософи ділять світ на ворогів і друзів — такими були матеріалістичні погляди дорослих, що його оточували. Тому він надихав своїх однокласників поклонятися Богу, замість того щоб учити уроки.
Одного дня Хіран’якашіпу посадив сина на коліна й ласкаво запитав:
- Сину, із усього, чому тебе вчать у школі, що тобі подобається найбільше?
- Батьку мій, царю демонів, — відповів Прахлада, — найкращий урок мені дав мій духовний учитель. Він полягає в тому, що кожен у матеріальному світі прикутий до жалюгідного тимчасового тіла. І що більша прив’язаність до тіла, то більше доводиться страждати. Треба залишити всі матеріальні прив’язки до тіла та його додатків і почати розвивати любов до того, що незмінне, до того, що справжнє — до Бога й живих істот, до того, що духовне.
І Прахлада розповів батькові про шлях самопізнання та віддане служіння. Хіран’якашіпу вислухав його й розсміявся:
- Це промови дитини, якій вороги її батька задурили голову. Звернувшись до слуг, він сказав:
- Забезпечте цьому хлопчикові повний захист у школі, щоб його розум не піддавався впливу всіляких замаскованих вайшнавів.
Слуги Хіран’якашіпу відвели Прахладу назад до школи, до вчителів Шанди й Амарки, яких пізніше допитали помічники Хіран’якашіпу. Дізнавшись, що хлопчик дотримується теїстичних поглядів, обидва вчителі відчули, що їхній роботі — і самому життю! — загрожує небезпека. Хіран’якашіпу не потерпить такої зухвалості. Тоді вчителі вирішили звернутися до Прахлади на очах слуг Хіран’якашіпу, щоб ті могли самі переконатися, що вони, вчителі, не винні в богоцентричних промовах Прахлади. Шанда й Амарка привітали Прахладу тихим голосом і ласкавими словами:
- Мир і удача тобі, Прахладо! Будь ласка, скажи чесно, не бреши: де ти навчився тих речей, які розповідаєш своєму батькові? Хто і коли так отруїв твою свідомість? Твої однокласники не помиляються, як ти. Як твої вчителі, ми дуже хочемо почути відповідь.
Незвичайно мудрий для свого віку Прахлада лише усміхнувся їм у відповідь. Його знову відвели додому, щоб обговорити все це з його батьком.
ГОСПОДЬ НРІСІМХАДЕВ
Коли Хіран’якашіпу дізнався, що його син проповідує любов до Бога в школі, він подумав:
"Настав час знищити цього вискочку". За своєю природою Хіран’якашіпу був жорстоким і тепер зашипів, немов змія, якій наступили на хвіст. Він подивився на свого улюбленого Прахладу, який тепер став для нього відданим Вішну, його заклятого ворога. Хлопчик спокійно стояв перед своїм батьком зі складеними долонями. Хіран’якашіпу презирливо глянув на нього з висоти свого трону.
- Безсоромний, нерозумний руйнівник родини! Найнижчий з людей! Ти приніс надто сильні занепокоєння, і за це ти сьогодні помреш! Негідник! Хіба ти не знаєш, що коли я незадоволений, тремтять усі три світи? Яка сила дає можливість такому негіднику, як ти, поводитися так зухвало і порушувати мій авторитет?
- Дорогий царю, — відповів Прахлада, — я черпаю силу з того самого джерела, що й ти. Насправді у всього один джерело — це Бог.
Хіран’якашіпу не міг більше слухати. Він наказав убити свого сина. Прахладу кидали під ноги слонів, його намагалися зарубати смертоносною зброєю, скидали з гори. Його катували й отруювали, кидали в річку, щоб він потонув, і штовхали у всепоглинаючий вогонь. Але, попри всі ці спроби знищити його, він залишався неушкодженим. Під час усіх цих знущань він просто медитував на Господа Вішну, Який оберігав його від бід.
Цього Хіран’якашіпу не міг стерпіти. Його план знищення власного сина зазнавав невдачі на кожному кроці. Він почав задумуватися, чи не існує хтось, чия сила перевершує його власну? "Може, Бог мого сина дійсно існує? Хто захищає цього хлопчика?" — думав він. У ще більшій люті він запитав сина:
- Невдячний дурень! Ти наважуєшся применшувати мою гідність! Ти зайшов надто далеко. Так необачно поводяться лише смертники. Ти постійно описуєш якесь уявне вище существо, відмінне від мене, вище существо, що стоїть над усім, керує всім, всюдисуще. Але де Він? Якщо Він скрізь, чому тоді Він не з’явиться переді мною? Я зараз відокремлю твою голову від тіла. Хочу подивитися, як твій улюблений Бог прийде рятувати тебе. Де Він? У цій колоні Він є? Немов одержимий, Хіран’якашіпу вихопив меч і завдав нищівного удару по мармуровій колоні, що підтримувала склепіння зали зборів. Ударивши в неї кулаком (свамуштина), він розколов колону на шматки цим могутнім ударом. Зсередини колони почувся страхітливий звук, який, здавалося, лунав із самого серця всесвіту, відлунюючи в усіх трьох світах. Завмерши від подиву, Хіран’якашіпу слухав. Потім, ніби підтверджуючи, що сказане відданим Прахладом правда — а саме, що Бог присутній скрізь, навіть у колоні зали зборів — із колони вирвався Вішну в образі, якого досі не бачили: у вигляді могутнього Нрісімхадева.
Це була не форма людини і не форма лева, а страхітлива форма напівлева, напівлюдини. Його глибокі очі сяяли, немов розплавлене золото, а блискуча грива збільшувала Його жахливе обличчя. Зуби Його виблискували, як кинджали, а язик, подібний до ящірки, рухався, немов танцюючий меч. Вуха Його нерухомо стирчали догори, а ніздрі й роззявлена паща нагадували печери в стародавніх горах. Щелепи Його були хижо розкриті, і з них стікала слина, а обриси тіла губилися високо в небі. У Нього була дуже коротка, товста шия, груди широкі, талія вузька, а волоски на тілі сяяли білизною, немов місячні промені. Його численні руки рухалися в усіх напрямках швидше, ніж сам час.
Господь голосно й різко розсміявся і кинувся на Хіран’якашіпу. Зі швидкістю небесного орла Хіран’якашіпу, закривши очі від жаху, злетів у небо, бо іншого виходу не залишалося. Нрісімхадева спіймав його в повітрі, як просту осу, і поклав демона на коліна, підтримуючи його Своїми стегнами. Хіран’якашіпу намагався вирватися з пазурів Господа, але марно. Так, у дверному прорізі зали зборів, на стику дня і ночі, Нрісімхадева розірвав демона на частини Своїми гострими пазурами.
З’явившись напівлевом, напівлюдиною — тобто не звіром і не людиною; здійснивши Своє діло в зловісну годину сутінок — не вдень і не вночі; перекинувши демона через коліна в дверному прорізі палацу — не всередині стін і не поза ними; тримаючи його на стегнах — тобто не в повітрі і не на землі; скориставшись Своїми гострими, як бритва, нігтями — які не живі й не мертві; Господь Нрісімха убив Хіран’якашіпу, не порушивши обіцянки, даної Його відданим, Брахмою, багато років тому.
Рот і грива Нрісімхадева були забризкані кров’ю. Його гнівний погляд неможливо було витримати. Облизуючи губи, з гірляндою з нутрощів Хіран’якашіпу на шиї, Він нагадував лева, який щойно убив слона і насолоджується кожною миттю перемоги. У руці Він тримав серце Хіран’якашіпу, яке щойно вирвав із його грудей, як людина підбирає з землі квітку.
Убивши Хіран’якашіпу, людинолев, натхненний перемогою, граціозно опустився на багато прикрашений трон, що стояв у залі зборів. Цей трон раніше належав Хіран’якашіпу. Усівшись, Він царським жестом покликав відданих, щоб вони розділили з Ним цю мить тріумфу. Проте напівбоги — Брахма, Шива та інші, убоявшись страшного виразу Його обличчя, що видавав Його гнів і лють, не наважилися наблизитися, і лише возносили молитви здалеку. Навіть Лакшмі, Його власна дружина, не захотіла наближатися до Нього, поки Він перебуває в такому войовничому й страхітливому настрої. Однак маленький Прахлада сміливо підійшов до Його масивного трону і возніс молитви, які наведені в сорока трьох віршах Бгаґават Пурани (7.9.8-50). Ніжні слова Прахлади заспокоїли Господа Нрісімху, і Його настрій змінився. Глибока любов Його чистого відданого перетворила Його на люблячого Господа, якого так добре знали всі присутні. З великою любов’ю зібрані віддані вигукнули:
- Джай Нрісімхадева! Слава, слава Господу Нрісімхе!
Смерть Хіран’якашіпу принесла всім полегшення, немов припинилася, нарешті, вселенська спека. Коли дружини напівбогів на райських планетах побачили його поверженим Верховною Божественною Особистістю, їхні обличчя розквітли від радості. Небо наповнилося божественними повітряними кораблями, напівбоги били в барабани, райські танцівниці й танцівники радісно пустилися в танець, а ґандгарви співали прекрасні пісні, прославляючи доблесть Нрісімхадева. Скрізь дощем сипалися квіти перемоги, дгарма була відновлена Самим Господом, світ звільнився від Хіран’якашіпу, і тепер Прахлада вільно возносив молитви відданості Господу свого життя.
(Докладніше дивіться Шрімад Бгаґаватам, Пісня 7)
